Провальний курс: чому імпортозаміщення не виправдало надій

Курс на імпортозаміщення був оголошений в Росії в 2014 році після введення санкцій з боку західних країн. Добра ідея ґрунтувалася на тому, що ми повинні налагодити власне виробництво раніше закупленої продукції і знизити залежність основних галузей від імпорту. Вдалося добитися бажаного?

Плани і факти

За даними державної інформаційної системи промисловості планувалося, що в лісопромисловому комплексі рівень закупівель за кордоном знизиться до 49%, в нафтогазовому машинобудуванні — до 55%, в автомобілебудуванні — до 7%, у верстатобудуванні — до 75%, в медицині — до 33%, у легкій промисловості — до 44%.

Безумовно, до початку 2019 року вдалося досягти певних успіхів. Приміром, російська промисловість виробляє до 60% комплектуючих для іноземних автомобільних брендів, але не 93%, як очікувалося. Інші ринки не показали і таких результатів: нафтогазове машинобудування раніше на 71% залежить від імпорту, верстатобудування — на 93%, медицина — на 73%, легка промисловість — на 78%, лісопромисловий комплекс — на 87%.

Які ж причини фактичного провалу плану імпортозаміщення? Відповідь проста: внутрішній ринок РФ не забезпечує достатнього попиту. Залежність від імпорту зберігається, оскільки простіше купити за кордоном в потрібному обсязі, ніж виробляти «на склад». Для створення виробництва російських аналогів машин, обладнання та комплектуючих, що не кажучи вже про ліки, потрібно час і інвестиції, а їх немає. Наприклад, для виробництва ліків, з урахуванням часу тестування і виведення на ринок, потрібно не менше 7 років і кілька мільйонів доларів на дослідження. Чи можна було досягти заявлених показників і знизити залежність від зарубіжних препаратів в 2 рази за 5 років без серйозних капіталовкладень? Зрозуміло, це було нереально.

Якщо звернутися до статистики по імпорту, ми побачимо, що максимальний спад дійсно стався в 2015 році. За даними Інституту економічної політики ім. Е. Т. Гайдара (ІЕП), тоді 30% підприємств скоротили закупівлі машин і устаткування, 22% — сировини і матеріалів, однак до 2019 року баланс відновився. Сьогодні частка імпортозаміщення становить всього до 10% за цими статтями. Виходить, що імпортозаміщення «затухло»?

Власне, цього слід було очікувати. При слабкому і невеликому ринку необхідно не просто заміщати імпорт, а збільшувати конкурентоспроможність своєї продукції на зовнішніх ринках. Стратегія «спочатку заместим, а потім будемо розвивати експорт» не працює, оскільки на маленькому ринку РФ складно вирости до рівня глобальних гравців. Той же Китай, відмовляючись від традиційного російського імпорту продукції хімічної галузі, чорних металів і лесобумажных товарів і заміщаючи їх у себе, тут же виходить в набагато більших обсягах на зовнішні ринки, експортуючи в інші країни і витісняючи там Росії.

Цими товарами внутрішній ринок восполнился, по всій видимості, за рахунок вітчизняних виробників. В цілому ж обсяг закупівель до кінця 2018 року практично досяг рівня 2014 року: $238,4 млрд проти $287,1 млрд, при спаді до $179,8 млрд в 2016 році.

Курс на експорт

Треба відзначити, що в останні роки було чимало сказано про необхідність переходу від імпортозаміщення до орієнтованості на експорт. Все частіше можна чути про успіхи на цьому поприщі. На конференціях і форумах, в заявах і звітах уряду йдеться про зростання несировинного неенергетичного експорту РФ, який досяг $150 млрд у 2018 році, і про те, що експорт перевищує імпорт.

Але все так райдужно? Чи Не чекає і цю політику «загасання»? У 2018 році обсяг експорту з Росії склав $450 млрд, з яких 65% припадає на галузь мінералів і 10% на метали. Інші галузі — машини, хімія, сільгосппродукція, деревообробка та папір — складають 5-6% кожна і сильно схильні до світової кон'юнктури.

Тим часом у міжнародній торгівлі домінують США і Китай, легко витісняючи Росію з багатьох ринків. Росії безумовно потрібні нові ніші та диверсифікація. Необхідні інвестиції на експорт, підтримка держави та банківського сектора, в першу чергу для малого і середнього бізнесу. Потрібно полегшити експортний режим і спростити для компаній процедуру повернення ПДВ. У Росії всього 2% підприємств країни щось експортують, проти середнього показника в світі 10-15%. І цей показник потрібно збільшувати.

Якщо раніше світовим центром споживання були США і Європа, зараз очевидно зміщення в бік азіатських ринків. За даними ООН, протягом усього XXI століття самим велелюдним регіоном залишиться Азія, тут буде зосереджений і купівельний попит. У 2050 році понад половини населення світу проживатиме в Азії. Перспективними для Росії можуть виявитися ринки країн, які також схильні до санкцій, обмежує їх торгівлю із західними країнами. Такі ринки слід захоплювати, діючи гнучко і активно, — наприклад, вводячи режими вільної торгівлі з ними.

Російська влада визначили курс на подвоєння несировинного неенергетичного експорту до 2024 року. Зростання очікується у тих же галузях, що й раніше: металообробка, машинобудування, продовольство, хімічне виробництво. Велике значення надається зростання експорту послуг — освітніх, медичних, туризму і транспортних. За даними Російського експортного центру (РЕЦ) сукупно вони становлять близько 40% всього експорту ($65 млрд $150 млрд у 2018 році), і майже 40% з них ($22 млрд) припадає на експорт транспортних послуг. Чи будемо ми в цьому успішні, покаже час.

Мирослав Золотарьов Forbes