Сталеві секрети попиту

В останні роки глобальний ринок стали відчуває напруга: попит сповільнюється, посилюється конкуренція, збільшуються надлишкові потужності, що зростає кількість торговельних обмежень, тотально переглядаються квоти, мита. Поточна ситуація на сталевому ринку не вселяє оптимізму. Металургійним і залізорудною компаніям, щоб зберегти прийнятні темпи розвитку, доведеться приймати нетривіальні рішення.

Лабіринти цифр

За дев'ять місяців поточного року виплавка сталі на планеті показала, за даними World Steel Association, начебто непоганий результат: вона збільшилася на 3,9% (у порівнянні з аналогічним періодом 2018 року), до 1,4 млрд тонн, причому в Азії виробництво сталі зросло на 6,3%, до 1 млрд тонн. При цьому в Китаї був зафіксований стрибок на 8,4%, до 748 млн тонн, в Індії — зростання на 3,5%, до 84 млн тонн, у США — на 3,2%, до 66 млн тонн.

У той же час в ЄС виробництво сталі скоротилося на 2,8%, до 122,5 млн тонн, в Японії — впала на 3,8%, до 75,6 млн тонн, у Південній Кореї — на 0,1%, до 54 млн тонн. У Росії ж виробництво сталі знизилося на 0,9%, склавши 53,8 млн тонн.

За даними Росстату, випуск залізорудного концентрату за дев'ять місяців зріс на 2,8%, але виплавка дзеркального і передільного чавуну зменшилася на 1,8%, до 38,2 млн тонн.

Індекс тривоги

За цими даними криється набирає обертів стагнація. За інформацією American Iron and Steel Institute, у січні—вересні імпорт сталевої продукції в США знизився на 13,7%, до 20,5 млн тонн, у тому числі прокату — на 16,1%, до 15,3 млн тонн. Більш того, American Iron and Steel Institute прогнозує подальший спад ввезення на 10,7%, до 27,3 млн тонн, і 12,5%, до 20,4 млн тонн, відповідно за підсумками 2019 року. Динаміка імпорту — сигнал про погіршення ситуації в американській економіці. Індекс ділової активності у виробництві США в жовтні — 48,3 пункту. Знаходження індексу нижче 50 пунктів — негативний сигнал для американської промисловості. Одночасно у жовтні безробіття в США збільшилася до 3,6% в порівнянні з 3,5% у вересні.

Ще одним індикатором можна назвати кон'юнктуру ринку Туреччини. Як випливає з інформації Turkish Steel Producers Association, Туреччина скоротила ввезення сталевої продукції на 23,6%, до 9,1 млн тонн. Споживання ж знизилася на 25,8%, до 18,9 млн тонн, плоского прокату — на 12%, до 11,1 млн тонн.

Виробництво сталі в найбільших металургійних країнах світу за дев'ять місяців 2019 року

Джерело: World Steel Association.

Ослаблення попиту на сталь семимильними кроками йде до глобальної промисловості. Під ударом опинилися замовлення з боку автомобілебудування, одного з ключових споживачів плоского прокату. Продажі машин падають в Китаї і Європейському союзі. У свою чергу, зменшення кількості замовлень призвело до зниження цін на сталеву продукцію.

На тлі цього зростає кількість антидемпінгових розслідувань і введення торгових бар'єрів. З числа останніх варто назвати ініційоване Міністерством торгівлі США розслідування щодо імпорту арматури з Мексики і заклопотаність Міністерства торгівлі та промисловості Індії щодо ввезення нержавіючого прокату плоского з Індонезії.

У Росії ж формально справи йдуть непогано. Однак позитивні офіційні дані не повинні вводити в оману: і індустрія, і будівництво явно пробуксовують. Реальному сектору не вистачає забезпечених грошима замовлень.

Що робити?

Головне питання, яке зараз задають собі всі без винятку учасники сталевого ринку,— що робити? Нещодавно 16 асоціацій чорної металургії з різних країн світу поширили заяву з закликом до своїх національним урядам вжити заходів щодо зменшення надлишкових сталеливарних потужностей: за першу половину нинішнього року вони зросли на 6,5%, до 440 млн тонн.

Здається, що 2020-2021 роки можуть стати періодом просідання попиту. Металургійні підприємства будуть змушені зменшувати виплавку сталі і випуск прокату.

Цілком можливо, що металургійні компанії будуть формувати стратегічні союзи з виробниками різноманітної продукції із сталі, починаючи від автомобілів і закінчуючи залізничної та побутовою технікою.

Щоб залишатися ефективними в непростих ринкових умовах, гірничо-металургійні компанії будуть прагнути знизити собівартість своєї продукції, збільшити частку продукції з доданою вартістю, освоювати ресурсно - та енергозберігаючі технології, підвищувати якість.

Леонід Хазанов