З початком широкомасштабної війни особливо боляче постала криза логістики – чорноморські порти виявились закритими для вантажів, а перевезення зерна потребувало втручання міжнародних організацій, аж до ООН.
В цій ситуації особливу роль набули вантажні перевезення автомобільним транспортом, який менш залежний від зовнішніх чинників, але внутрішня інфраструктура і ще більше – прикордонна виявилась неготовою до різкого росту об‘ємів авто транспортування.
Влада активізувала відкриття нових пунктів переходу кордону, але це процес нешвидкий, до того ж – залежний не тільки від українських шляхів, а і від готовності "тієї сторони" – польським, словацьким, угорським і румунським прикордонникам-то теж потрібно облаштувати свої пункти пропуску, і, хоч система шляхів там ліпше, ніж в Україні – запустити по ним важкий вантажний транспорт теж потребує підготовки.
Авіасполучення закрито зовсім, а залізниця має обмежену пропускну здатність, масштабувати яку ще важче, ніж автомобільну:
- будівництво нових колій – дуже затратне;
- Різниця в розмірі колії призводить до затримок вагонів на кордоні;
- Дефіцит електроенергії теж накладає обмеження на збільшення кількості составів.
Тому саме автомобільні вантажоперевезення зараз відіграють ключову роль в підтримці економіки України
Позитивний момент у тому, що автомобільна галузь перевезень вантажів в силу своєї децентралізованості має тяжіння до самоорганізації та швидкого росту: купити "фуру" і влитись в систему перевезень набагато простіше, ніж Укрзалізниці, наприклад – придбати новий локомотив. А кількість учасників обмежена, за великим рахунком – лиш їх бажанням і наявністю інвестицій в придбання колісного транспорту.
Самоорганізація галузі також проявляється в великій кількості диспетчерських пунктів-сайтів, де можна з одного боку, знайти потрібного перевізника (який відповідає вимогам транспортування конкретного вантажу, або попутного завантаження, і т.д.), а з іншого (для перевізників) – знайти замовлення на свій транспорт.
Звісно, проблеми воєнного часу накладають свої обмеження – і з безпекою пунктів завантаження-розвантаження, і з безпекою власне шляхів, і з призовом водіїв до лав ЗСУ, і до їх же проблем з виїздом за кордон, але це все поступово вирішується.
На майбутнє державі, певно, слід приділити більшу увагу розвитку транспортної інфраструктури – не тільки мережі шляхів, а й варіантів розміщення автозаправок, парковок для транспорту, мотелів для ночівлі водіїв і ремонтних майстерень. Автомобільні вантажні перевезення, схоже, і надалі будуть одним з головних засобів переміщення вантажів.
