Сукупний прямий і непрямий імпорт сталі до шести найбільших країн-виробників Латинської Америки зріс на 47% — із 37,6 млн тонн у 2019 році до 55,4 млн тонн у 2025-му. Про це йдеться у доповіді Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), опублікованій 17 листопада. Зростання поставок на тлі світового надлишку потужностей посилює тиск на регіональних виробників.
Близько 40% імпорту припадає на непрямі поставки: сталь надходить до регіону у складі готових товарів, зокрема машин, автомобілів і виробів із металу. Тому звичайна митна статистика не відображає повною мірою залежності латиноамериканських ринків від зовнішніх постачальників, зазначає ОЕСР.
Китай залишається найбільшим джерелом сталі
Китай був головним постачальником сталі до регіону як безпосередньо, так і через готову продукцію: сукупні обсяги таких поставок більш ніж подвоїлися з 2019-го до 2025 року. Важливими постачальниками стали також країни Південно-Східної Азії, зокрема члени Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).
Водночас частка китайської сталі, що надходить до Латинської Америки через треті країни, відносно невелика. За даними ОЕСР, основний канал постачання — прямий імпорт.
Частка імпорту в споживанні сталі у шести найбільших економіках регіону зросла з 33,8% у 2019 році до 40,3% у 2025-му. На прямі поставки з Китаю у 2025 році припало близько 13% регіонального попиту проти 7% у 2019-му.
Хоча попит на сталь у регіоні у 2025 році сягнув приблизно 76,7 млн тонн, місцеві виробники мали труднощі з підтриманням обсягів виробництва. Завантаженість їхніх потужностей залишалася низькою — близько 60%. Крім того, у 2024 році на Китай і країни АСЕАН припало понад половину сталі іноземного походження, спожитої в регіоні, якщо враховувати і прямий імпорт, і метал у складі готових товарів.
Регіональна торгівля та експорт скорочуються
Конкуренція з імпортом позначилася і на торгівлі всередині Латинської Америки: її обсяг між шістьма найбільшими економіками регіону зменшився на 45% з 2019-го до 2025 року.
Особливо помітно скоротилися закупівлі в сусідів у Чилі та Колумбії. Частка сталі, яку Чилі імпортує з інших великих країн-виробників регіону, знизилася з 18% у 2019 році до 5% у 2025-му. У Колумбії вона впала з 40% до 9%.
Бразилія та Мексика також втратили позиції на експортних ринках. Експорт сталі з Бразилії скоротився приблизно на 34% — майже з 12 млн тонн у 2019 році до 7,8 млн тонн у 2025-му. Поставки з Мексики впали на ті самі 34%: приблизно з 5 млн до 3,3 млн тонн.
ОЕСР попереджає, що конкуренція з імпортом у поєднанні з високими витратами на енергію та логістику, інфраструктурними обмеженнями й нестачею інвестицій посилює побоювання щодо деіндустріалізації та втрати висококваліфікованих робочих місць.
ОЕСР закликає до міжнародної координації
Організація вважає необхідними узгоджені міжнародні заходи проти причин світового надлишку сталеливарних потужностей, зокрема субсидій, що спотворюють ринок, та інших неринкових практик. У доповіді також порушується питання про посилення регіональних механізмів захисту торгівлі на тлі зростання поставок, пов’язаних із надлишком потужностей, і перенаправлення торговельних потоків.
ОЕСР пропонує використовувати наявні формати співпраці, передусім Глобальний форум з надлишкових потужностей у сталеливарній галузі (GFSEC), щоб працювати зі структурними викривленнями ринку, а не лише реагувати на окремі потоки імпорту.
Щоб оцінити реальну залежність регіону від зовнішніх поставок, наголошує організація, важливо відстежувати непряму торгівлю та визначати, де вироблено сталь, використану в готових товарах. У висновку доповіді зазначається, що міжнародна координація необхідна, аби обмежити наслідки надлишку потужностей, зберегти конкурентоспроможність промисловості Латинської Америки та знизити довгострокові ризики для сталеливарного ринку.


