Головний економіст ДП «Південний машинобудівний завод імені А.М. Макарова »(Південмаш) Дмитро Никон працював менеджером російсько-американо-українського космічного проекту« Морський старт ». Він погодився розповісти подробиці проекту і відповісти на питання перспектив використання акваторії Чорного моря для подібного проекту.
Розкажіть докладніше про проект «Морський старт». З чого все починалося?
Це найбільший проект з моменту здобуття Україною незалежності і до теперішнього часу, в якому доводилося брати участь Південмашу.
Для його реалізації були задіяні компанії з США, Росії, України і Норвегії. В ході роботи залучалися фахівці з Польщі, Філіппін, Великобританії та інших країн. Було отримано колосальний досвід з точки зору міжнародного співробітництва.
Для реалізації проекту доводилося вирішувати питання на державному рівні, шукати підтримку в міністерствах і відомствах різних країн. Це був один з перших дослідів такої роботи. Представники Південмашу брали участь в переговорах, давали пояснення. Наприклад, для реалізації проекту «Морський старт» компанією Sea Launch були взяті кредити в різних зарубіжних комерційних банках, ці банки вимагали «гарантії політичних ризиків», які надавав Світовий банк. Південмашу доводилося працювати зі Світовим банком і з органами влади України: Кабміном, Міністерством закордонних справ, ДКАУ.
Крім того, для реалізації проекту необхідно було вирішити технічні завдання. Практично ніхто в світі до цього не запускав ракету, подібну ракеті «Зеніт», з морської платформи, що знаходиться посеред океану.
Для організації поставок комплектуючих і матеріалів на Південмаш доводилося працювати з державними органами Росії, а для того, щоб організувати доставку ракетно-космічної техніки на територію Америки, нам доводилося працювати з державними органами США. Тобто це було зроблено вперше, і раніше у нас такого досвіду роботи не було. Ось це і були перші основні кроки Південмашу в цьому проекті.
Це був перший комерційний замовлення Південмашу такого масштабу?
Так. У нас вперше з'явився недержавний замовник. Практично вперше, тому що, вже в роки незалежності, першим досвідом роботи в міжнародній космічній програмі була програма Глобалстар, контракт з якою на запуски ракет з Байконура, Южмашем був підписаний 3 травня 1995 року, а вже буквально через 2-3 дня було підписано угоду про створення компанії «Морський старт». Тобто, у нас в травні 1995 року пройшло відразу два таких важливих події: перший контракт і підписання установчих документів про розгортання робіт за програмою «Морський старт». Ці дві програми якийсь час виконувалися одночасно.
Який досвід був отриманий Южмашем?
До 1992 року в області ракетно-космічної техніки Південмаш працював, як правило, з державними замовниками: спочатку з міністерством оборони Радянського Союзу, потім з Російською Федерацією, з Главкосмосом, Роскосмосом, Національним космічним агентством. Це був великий досвід. Але він трохи відрізнявся від того, який ми придбали згодом при роботі з комерційним замовленням «Морський старт». У нас була абсолютно інша структура контрактів, зовсім інший рівень переговорів, інша система розрахунків, тобто все було для нас абсолютно новим.
Під час укладання договору за основу бралася структура контракту компанії Боїнг і багато в чому структура підписаних нами в 1998-2000 роках контрактів збереглася на підприємстві і до сих пір.
Як транспортувалися ракети в США?
З точки зору транспортування нам потрібно було вирішувати великий комплекс логістичних завдань. Раніше ракета доставлялася залізничним транспортом на космодром Байконур і інші стартові майданчики Радянського Союзу. Для «Морського старту» ми вперше використали транспортування морем в США. Перші дві ракети були відправлені через Санкт-Петербург. Наступні доставлялися наземним транспортом в порт Миколаєва. Необхідно було вирішити питання з керівництвом порту: як буде здійснюватися перевантаження залізничних зчепів на спеціальні транспортувальні засоби, як ці кошти будуть завозитися в трюм судна. Також ми вирішували завдання з транспортування ракети на територію США. Крім того, необхідно було передбачити умови експлуатації: вплив морського середовища, інша вологість повітря, потрібно було забезпечити системами з осушення повітря. Ці роботи проводилися спільно з конструкторами. Виникла проблема і вивантаження з судна на території США, потрібно було нове обладнання, нові операції.
