Головна / Публікації / Наука і техніка / Історичний шлях від проекту «Енергія-Буран» до космічного ракетного комплексу «Зеніт»

Історичний шлях від проекту «Енергія-Буран» до космічного ракетного комплексу «Зеніт»

Наука і техніка

П'ятнадцятого листопада 1988 відбувся пуск «Енергія-Буран» з космодрому Байконур. Це був перший і останній космічний політ корабля. Весь політ склав 205 хвилин, корабель здійснив 2 витка навколо Землі, після чого здійснив посадку.

Історичний шлях від проекту «Енергія-Буран» до космічного ракетного комплексу «Зеніт»

Сьогодні, 17 лютого виповнюється 45 років з початку реалізації проекту «Енергія-Буран». Цей проект став вищим ступенем розвитку радянського ракетобудування, з нього ж почалася історія ракети-носія «Зеніт-2» і її триступеневої модифікації «Зеніт-3» - однієї з найбільш надійних і точних у світі.

Поштовхом для створення в СРСР багаторазової космічної системи були роботи, які розгорнулися в 70-х роках в США над проектом «Спейс-Шаттл». Ця космічна система призначалася для запуску супутників і їх обслуговування на орбіті, а також для повернення супутників на Землю.

Тому, і в СРСР були розпочаті активні роботи, які мали на меті випередити США. До радянської космічної системі передбачалося підключити ракету-носій середнього класу «Зеніт», ракету-носій важкого класу «Енергія» і надважкого класу «Вулкан». Блок першого ступеня РН «Зеніт» мав бути уніфікованим для використання в якості прискорювача в складі перших ступенів обох «важковаговиків» - чотири на РН «Енергія» і вісім на РН «Вулкан».

Вже шістнадцятого березня того ж 1976 року було прийнято рішення про створення універсального космічного ракетного комплексу 11К77 ( «Зеніт»). Головним розробником було визначено КБ «Південне», очолюване в той час генеральним конструктором В.Ф. Уткіним, провідним конструктором по комплексу призначений В. Команова, його помічником - Г.Г. Бідняка. Двигунами займалася фірма генерального конструктора В.П. Глушко.

На той час історія РН «Зеніт» налічувала вже кілька років. В кінці 60-х в СРСР постало питання збільшення кількості пусків до 50-100 пусків на рік для створення постійно діючої космічної системи. Для цього потрібно було створити абсолютно новий космічний ракетний комплекс середнього класу. Для вирішення проблеми в грудні 1969 року Головне управління космічних засобів МО СРСР, яке було замовником ракет-носіїв і космічних апаратів, надало КБ «Південне» тактико-технічні вимоги на багатоцільовий космічний комплекс 11К77.

Вже в 1970 році конструкторським бюро було випущено матеріали нового аванпроекта, в яких ракета-носій була представлена ​​в моноблочному двухступенчатом варіанті з орбітальною щаблем багаторазового запуску. Перша і друга ступінь, це була зв'язка з двох бойових ракет 15А14, а третій ступінь нової розробки. База бойової ракети 15А14 допомогла скоротити витрати і терміни створення РН за рахунок максимального використання технології виробництва ракети 15А14 і без необхідності додаткового оснащення підприємства. Такий прийом був широко поширеним в ті роки - Юрій Гагарін, наприклад, полетів в космос на балістичну ракету, в якій ядерну боєголовку було замінено капсулою з космонавтом.

В листопаді 1973 року відбулося значне поворот в створенні комплексу 11К77, який наклав відбиток на подальше виробництво ракет-носіїв. Було поставлено вимогу створити ракету-носій на нетоксичних компонентах палива, також передбачити використання ракети-носія середнього класу в якості базової для створення ракет-носіїв легкого і важкого класів.

Радянська багаторазова космічна система «Енергія-Буран», зовні була схожа з американським «Спейс-Шаттл», проте мала суттєві відмінності і безперечні переваги, а саме розташування маршових ракетних двигунів не на орбітальному літаку, а на паливному відсіку другого ступеня, що дозволяло мати незалежну ракету-носій «Енергія» для запуску важких космічних апаратів вагою до 100 тонн.

Початок виробництва нової ракети-носія «Зеніт» зумовив значне переоснащення виробництва Південмашу:

  • використання технології автоматичної аргонодугового зварювання,
  • зміни стапелів збірка-зварювання обичайок паливних баків під новий діаметр ракети 3,9 м,
  • оснащення спеціальними верстатами для фрезерування вафельних обичайок,
  • штампованої оснащення для формування днищ та інше.

Космічний ракетний комплекс «Зеніт» проектувався як повністю автоматична система, яка не вимагає присутності обслуговуючого персоналу на стартовому майданчику.

Під час проведення вогневих випробувань виникли деякі конструкторські питання, одним з яких була необхідність створення засобів змісту РН на пусковому столі. В майбутньому, наявність системи утримання буде суттєвої знахідкою для проекту «Морський старт», для забезпечення пусків при хитавиці пускової платформи у відкритому океані.

Починаючи з 1978 року на космодромі Байконур створювалися технічні та стартові комплекси для РН «Зеніт». Уже в липні 1982 року було розпочато автономні випробування наземного технологічного обладнання.

Перша ракета-носій була виготовлена ​​і передана замовнику 29 грудня 1984. Далі, починаючи з 1985 по 1987 років, відбувалися льотні випробування.

Але випередити США з пуском багаторазової космічної системи не судилося, 12 квітня 1981 відбувся перший пуск «Спейс-Шаттл». Втім, це не ост

МЕТАЛЛУРГПРОМ
Додати коментар
Коментарі (0)
Прокоментувати
Войти с ВК Войти с ФБ Войти с Яндекс
Увійти через:
Войти с ВК Войти с ФБ Войти с Яндекс